(Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Я дякую Тобі, Спаситель мій,
Ти завжди поруч, всюди був зі мною.
Був час — думок тривожних мала рій,
Сьогодні ж тішусь, Таточку, Тобою!
Це Ти мене любов’ю лікував,
Коли хворіла гоїв мої рани.
Спасибі, Боже, Ти мене втішав
Натхненними і певними словами.
Здавалося: життя лиш почалось,
І тут раптово горе, болі, сльози…
Спасибі, Боже, у Тебе знайшлось
Ласкаве слово. Потішав в тривозі.
Ти чув мої скорботні молитви,
Ти чув! І відповідь прийшла із неба:
«І в горі й в радості Мене хвали!»
О, як щаслива я, що знаю Тебе!
Роки ішли, Бог сили відновляв…
Господь, Ти бачив всі мої бажання.
Ти не лишав ніколи, не лишав.
Дав радість, а були одні зідхання.
Дітей хотіли, але їх — нема…
Ти зглянувся, радію наче Анна!
Тепер в молитві не печаль — хвала,
До Тебе, Батьку, я спішу від рання.
… Троє синів — даруночки Твої,
Тобі їх, Боже, знаєш, присвятила.
Дай мудрості, Господь, в уста мої
І в серце, щоб доріг Твоїх учила.
Ти всюди з ними по житті ходи,
Я їх з сльозима у Тебе просила.
Мій добрий Друже, поблагослови, -
Нехай любов в них проростає й віра.
За ласки, за щедроти, за любов,
Спасибі, Боже! Дякую, Татусю,
Що Ти мене у світі цім знайшов.
В Тобі радію, тільки тим хвалюся.
В житті не легкім сила моя — Ти.
З Тобою добре, у Тобі в безпеці.
Почув Ти, Боже, й допоміг мені,
Хай з уст моїх завжди хвала несеться!
… Коли й до тебе горе надійде,
Мій брате, сестро, є Господь, кріпися!
Бог проведе тебе, Він проведе,
Ти лиш довірся і Йому молися!
Згадай, це Він у Слові обіцяв:
“Забуде мати — Я ж тебе не лишу”.
Чи Він сьогодні уже іншим став?
Ні! Той Самий: “Прийди і Я утішу”.
О, Церкво Божа, наш Господь живий,
Й рука не скоротилась помагати!
Він хоче понести тягар і твій,
Питання в тім: хто хоче довіряти?
Чи не читав ти: “Я з тобою скрізь,
Як йтимеш через води — Я з тобою!
І ріки не затоплять, ні, не бійсь!
Вогонь не спалить, - захищу Собою.
Кого на славу вформував Свою,
Тих обіцяю на руках носити.
О, Церкво, пам’ятай, що я живу,
Й не змучуюсь Своїм добро творити!
Життя Своє за тебе положив,
Немає більшої, ніж в цім любові!”
Бог все для щастя вічного зробив,
Іди під захист пролитої крові!!!
Комментарий автора: (Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
