Золотую Кукурузку стал упрашивать вьюнок,
Очень тоненький ползучий незаметный сорнячок:
- Помоги мне, Кукурузка! Ты красива и стройна!
Ты ладошками своими достигаешь Небеса!
Пожалей меня, бедняжку, подними на высоту,
Сам я маленький и слабый, и подняться не могу!
Я тебе не помешаю! Незаметно подползу
И по-дружески, легонько ствол твой крепкий обниму,
По твоим большим листочкам я повыше поднимусь,
Своей маленькой ладошкой тоже к Небу прикоснусь!
Разрешила Кукурузка крепкий ствол ее обнять,
Стал вьюнок на Кукурузку выше-выше заползать,
Стал все больше разрастаться, и окреп и возмужал,
Кукурузные листочки крепко-накрепко связал,
Стал шипеть на Кукурузку тихо злобно, как змея:
- Ты попалась, Кукурузка, в мои кольца навсегда!
Золотые Кукурузки ненавижу я давно
За высокий крепкий стебель, за налитое зерно,
И за то, что к свету солнца тянут листики всегда!
И за то, что прославляют громко Фермера Христа!
Я лозой своей ползучей твои листики свяжу,
Золотые твои зерна крепко-накрепко сдавлю,
Наклоню тебя, сломаю! Ты на землю упадёшь!
Никогда ты, Кукурузка, плод Христу не принесёшь!
...
Хорошо, что в это время Фермер поле обходил
И серпом вьюнОк ползучий на кусочки изрубил,
Вырвал прямо с длинным корнем, сжёг в костре его дотла -
Навсегда освободил Он Кукурузку от врага!
Тихо плачет Кукурузка:
- Как же мне, несчастной, быть?!
Много золотистых зёрен злобный враг смог раздавить!
Он согнул мой ствол красивый, много шрамов мне нанёс!
Как же я теперь плодами угожу тебе, Христос?
Отвечал ей добрый Фермер, гладя желтое зерно:
- Было все тебе на пользу то, что здесь произошло!
Пусть немного ты уронишь в землю зёрен золотых,
Но ты правильно наставишь Кукурузок молодых.
Ты о сорняке коварном сможешь деткам рассказать,
Как спасла тебя от смерти только Божья благодать!
Принесёшь ты Кукурузкам очень нужные слова,
Чтоб они в уловках хитрых распознать смогли врага.
Я тебя в сражении этом Божьей мудрости учил,
Чтобы нужный плод на поле мне твой опыт приносил!
...
Молодые Кукурузки, словно воины, встают,
И все хитрые уловки сорняков распознают.
Каждый день восходят выше, побеждая вновь врага
И сердечками своими достигают Небеса!
Комментарий автора: Произведение рекомендовано для детей школьного возраста
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
